Колектив дитячого садка з дітьми, приблизно 1984 рік

------- люди згадують -------

Людмила: З вихователів на фото зліва направо: Пічкур Ліда Петрівна, вона була завідуючою, Бондарь Марія, Карпенко (баба Саня,так ми її називали), Король Любов і Тамара Володимирівна Максимчук (Кабак).

Людмила: В мене з дитячим садочком пов'язані самі теплі спогади. Ми з сестрою влаштовували вихователькам мініконцерти: ставали на стільчики і співали "Ой на горі два дубки".

Лілія: Я в другому ряду в светрі в полоску.

Людмила: Я в другому ряду зліва, з краю біля мене Таня Гребенюк, а на руках у Ліди Петрівни моя сестра Наталя

Якщо знаєте ще щось про те і про тих, хто на фото, пишіть на адресу ел.пошти karaush2@mail.ru

Родина Саєнко

Фото надіслала Антоніна Гумен

Вона пише:

Запала мені в душу фотографія мого цвітянського роду, в центрі якого моя прабабуся Харитина, воістину БЕРЕГИНЯ роду. Ось воно перед вами.

У книзі "Реабілітовані історією. Кіровоградська область" міститься така інформація:

САЄНКО ХАРИТИНА ГРИГОРІВНА, 1889 р.н., с.Цвітне, українка, неписьменна, колгоспниця. Заарештована 20.10.1937 Єлизаветградківським РВ НКВС (агітація проти заходів радянської влади). Засуджена 14.11.1937 трійкою УНКВС Миколаївської області до 8 років ув'язнення у виправно-трудових таборах. Реабілітована 7.04.1989 Кіровоградською облпрокуратурою. (П - 9676)

Моя рідна прабабуся, мати п'ятьох дітей, БЕРЕГИНЯ роду, була арештована в 1937 році скоріше за все повторно, бо ще в 1930 році пішла в арешт за репресованим чоловіком, моїм прадідом.

Документ про реабілітацію вона отримувала власноручно. Тобто її реабілітували на 100 році від народження, а прожила вона 104 роки.

Дід, баба, дядьки та тітка Малини Миколи

------- люди згадують -------

Дід Малина Степан, дядько Малина Олексій в 1938 році були репресовані та розстріляні в місті Горлівці. Реабілітовані в 1960 році.

Микола Малина: По ярку була вулиця, діда розкуркулили, забрали кузню, млин, вівці, коні, корови, осталась груша ''дуля".

Антоніна: У Горлівці дівчата з намистами і дукачем, вишиванки на чоловіках. Українці там жили, українську культуру, українські звичаї, свою землю захищали, тому і розстріляні були.

Микола: Я був біля Норільська, Хабаровськ, рідна мова, рідна тітка моя, глиняний посуд цвітянський, переселили, ще до японської.

Саєнко Клим Лахтионович

------- люди згадують -------

Сергей: Це мій дідусь. Саенко Клим Лахтионович.

Вера: А мій хороший сосід. Я про нього завжди згадую з любов'ю. Був дуже мудрий чоловік. Моя бабуся і баба Таня любили деколи полаятись, а він завжди їх мирив, і казав, що сосіди повинні жити в мирі.

Родина Саєнків

------- люди згадують -------

Сергей: Мої родичі і мама.

Вера: Мої рідні, сосід дід Клим Лахтійонвич, баба Таня, дядя Ваня, тьотя Галя, маленький то мабуть Коля, і тьотя Катя.

Михайло Чорноморець

------- люди згадують -------

Константин: Это фото Михаила Черноморца. Проживал в с. Цвитна. Фото 1972 г. Служба в армии на Дальнем Востоке.

Леонид: Михал Черноморец мой дядя. После срочной службы он остался жить в городе Благовещенск. В 91-92 годах я служил в г. Белогорск Амурской области и не раз бывал у него в гостях.

Константин: Искал с большой надеждой увидеться, но... Я с Мишей служил в одной роте охраны. Царство ему Небесное.

Константин: Служили в Серышево2, войсковая часть 62266

Цимбаленки

------- люди згадують -------

Таня: Мої дідусь з бабусею!!! Тітка Мотрона, та дядько мій рідний Іван.

Boris: Прекрасно їх знаю, моя бабуся дружила з твоєю разом відспівували покійних. Їхнього сина звали по моєму, Алеша, і після одруження жив нижче 1ї бригади, а дідусь працював на 2-й бригаді, можливо я й помиляюсь, адже скільки років пройшло...
Таміла: Не знаю як правильно його було, Олексiй чи Леонiд, але говорили на нього Льоня. Вiн був одружений з Лiдою Жовнiрович 1949 р.н.Чомусь рано пiшла з життя. Жили да, бiля сталiнського колгоспу, так говорили на першу бригаду.

Boris: Да,правильно, Льоня.

Микола: Мої хрещені.

Цимбаленки, Тетяна Пархомівна, Іван і Павло

------- люди згадують -------

Таміла: А ці хлопцi, розказуй, хто старший, не Iван? Меншого не угадаю.
Любов: Менший Павло.

Тетяна Цимбаленко та Петро Пічкур

------- люди згадують -------

Лідія: Такі приємні спогади, усі мої сусіди, добрі люди!!!

Наталья: Помню д. Петю и д. Толю, деда Никиту и бабушку Ганну, хорошие были люди - наши соседи.

Цимбаленки

Тетяна Пархомівна і Микола Опанасович

------- люди згадують -------

Татьяна: Вырастили они 5 сыновей. На жаль из пяти осталось только два. Самый старший Иван живёт в Кургане и младший, мой отец, живёт в Знаменке. Мои дедушка с бабушкой жили возле, как я помню, говорили " Ленинской", я часто приезжала в Цвитну, бегала по этому заводу. Дедушка Цымбаленко Николай Афанасьевич работал кузнецом. Бабушка Татьяна Пархомовна воспитывала детей. Я уже помню их когда они были на пенсии. Вели хозяйство .

Лідія: Такі приємні спогади, усі мої сусіди, добрі люди!!

Цимбаленко Микола Миколайович

------- люди згадують -------

Татьяна: Мій батько, Микола Цимбаленко, живе в Знам'янці. Завжди працював на автокрані. Він і зараз коли просять, з задоволенням працює. Моему батькові 71 рік. А народився він у Цвітні. Зараз мешкае у Знам'янці з моею матусею, разом 47 років.

Таміла: Друг дитинства. Разом пасли корiв, не вредний був хлопець, добродушний, та вiн i зараз напевно добра людина.

Гретченко Явдоха Федосіївна з онучкою Наталією

------- люди згадують -------

Наталія Ходак: Моя бабуся Гретченко (Павловська, Лівицька) Явдоха Федосіївна (1910 р.н.) і я. Фото зроблено 19.04.1964

Сергій: А моя рідна тітка і племінниця.

Віталій і Наталя Шоліни з дітьми

Нові жителі Цвітни. Так звані "екопоселенці"

Про їхній вибір жити у Цвітні та про життя в ній в своєму "Родовому маєтку" можна прочитати на сайті "Хайвей" - https://h.ua/story/448405/ Стаття на сайті називається "ОДНОГО ДНЯ ЗАЛИШИВШИ ГАЛАСЛИВІ МІСТА...", журналістки Галини Шевченко.

Екскурсія працівників колгоспу ім. Дзержинського до Києва приблизно 78-79 рік

------- люди згадують -------

Любов: Я узнала Веру, она стоит левее от центра, самая молодая и самая красивая.

Світлана П.: Четверта зліва моя бабуся, Присяжна Галина Юхимівна.

Николай: Кого я знаю: Пурис Галина, Ровінський Василь, Суржко Дмитро, Цимбаленко Борис, Свороба Іван, Погрібна Ніна та Коцур Михайло, хоч можу помилятися.

Світлана Ш.: Моя ріднесенька мамулічка, Гноєвая Ніна Михайлівна, 

Тетяна: Мої дед Ромащенко Федір Павлович у верхньому ряду крайній, а у низу бабуся Ромащенко Надія Пантеліївна

Екскурсія в Кіровоград, 1980 рік

Вчителька Герович Галина Прохорівна зі своїм класом

Галина Прохорівна в другому ряду, третя справа

Толік, Андрій та Сергій Гордові, Наталя

------- люди згадують -------

Наталья: Я справа. Младший брат Толик слева, а посредине Андрей и Сережка Гордовые. Где-то 1965 год.

Андрей живёт в селе Знаменка. Крайняя улица, при выезде на Кировоград. По-моему Комсомольская, 86. Если не путаю. С Сергеем пару раз,виделись,а вот с Андреем, с тех пор,как мы переехали в Верещаки, ни разу.

Борис: Як правильно називався куток? Я їздив де була огородня, так ледве виїхав назад під гору в прошлому році.

Наталья: Назывался Яр. Правильно, была огородняя бригада. Бригадиром был д. Алёша Пичкур. Летом многие девчонки работали там. Собирали огурцы и помидоры. А потом на машине возили в Цибулево. Я последний раз была там в 1986 году. Всё стало маленьким таким, хотя в детстве горы казались крутыми. Зимой было где покататься на санках. Сейчас, наверное, всё заросло.

Надія: Я також в дитинстві проживала на яру.

Наталья: Надя, я тебя помню. Ты жила возле б. Харитины. Ты дружила с моей сестрой,Леной Потапенко,(с х. Вдовычий), мы несколько раз ходили на хутор, лесом, через Буряковэ. Девичья фамилия Блажко, а жили мы на Яру, купили хату у Моти Кирилловны Сиденко (учительница химии).

Галина Прохорівна Герович, вчителька фізики

------- люди згадують -------

Борис: Сама краща вчителька, лише приємні спогади, а яка прекрасна пара з Василем Григоровичем.

Лідія: Да, немного строговата была, но на физику ходили все.

Борис: У10-му класі всі свята ми відзначали вдома у Наді Герович, вона сідала з нами за перший стіл, говорила: надіюсь, все буде добре, і уходила, ми ні разу не підвели. Батьків не визивала, а приходила сама, це була катастрофа.

Сергій: Наш класний керівник!!!

Пономаренко Микола Микитович. Дитячі фото

Клас школи з учителями

------- люди згадують ------

Людмила: Впізнала молоду Голуб Любов Іванівну.

Це клас моєї рідної тьоті Пономаренко Лідії, он вона внизу по центру в білому фартушку сидить.

Якщо знаєте ще щось про те і про тих, хто на фото, пишіть на адресу ел.пошти karaush2@mail.ru