(Борис Пантелеймонович надіслав нам)
Я розумію, що український гумор, от який він характерний, не міняється його характер вже століття, люди зберігають свій природний гумор.
З чого це я взяв, бо колись прослухав книжку в запису, називається "Україна очима чужинців" (якщо правильно пам'ятаю, бо автора вже забув). То такий случай був, - сиділи у гетьмана вся старшина і приїжжі посли з Італії. От бенкетують, розмовляють.

І один венеціанський гість почав усім розповідати про пишність своєї Венеції. Там такі в нас, каже, будинки розкошні, великі, такі пишні палаци! А вулиці в нас, та такі широкі, що ото як попаде людина на вулицю, і так навколо все широко, що не може навіть в свій дім у двері попасти, заблукає.
То один полковник і каже, - та що, каже, Венеція, в Україні те ж саме, -  ми от тут ще трохи посидимо, побенкетуємо, то я також навряд чи зможу у двері попасти, щоб вийти. Заблукаю.

***

(І ще надіслала нам Валентина)

Посилаю вам ще один анекдот, ще за старі часи, але й зараз таких "мудреців" хватає. Це трошки подібно до того, про чумаків, що вже вам посилала, але нічого.

Так от, повернувся один хлопець з вулиці пізно додому, засвітив свічку, сів біля столу, голову підпер, та й задумався. І отак сидить, сидить, аж свічка вже догоріла. Мати дивиться, - сидить, підійшла і ще одну свічку засвітила, - а може все ж таки син щось добре придумає. От розвиднілося, а той все сидить да собі щось думає.

Мати й питає: - Про що ж ти оце думав цілу ніч, синку?

Той каже: - Та оце думав, мамо, - де ж будуть наші горобці ховатись, коли клуня згорить?

***

Приходить бабуся одна до лікаря.

- Пане лікарю, - каже, - от щось дивне зі мною коїться...
- А що? Розповідайте, бабусю.

- Та щось таке, не знаю, як і розповісти. От буває, що як сяду, - то й сидю, і сидю, і сидю, і сидю, і...

- Зачекайте, бабусю. Ну? І все?
- Та ні, аби це все! Бо ж буває, що ото як ляжу, - то й лежу, і лежу, і лежу, і лежу, і лежу...

- Секунду, секунду...

- Та яку там "секунду", коли оце ж лежу, і лежу...

- Та годі, бабусю. Ну. лежите, то й що?..

- Ну як це "що", пане лікарю? Лежу ж! А то ж буває, що як ото стану, - і стою, і стою, і стою, і стою, і ...

- Ага. Ну-ну... А буває в вас, бабусю, що ви йдете?

- Та буває, чого ж ні...

- Так от бачите, бабусю, двері?

- Та бачу, чого ж не бачити...

- Так от вставайте бабусю, - і йдіть собі, і йдіть, і йдіть, і йдіть...

***

- Дідусю, з днем народження вас! Ось дивіться, діду, який я вам на день народження подаруночок - мобільний телефон купив! Остання модель!

- Останню модель, кажеш, купив? А совість свою продав, мабуть?

- А що, діду, що трапилось? Щось не те?

- Не те... "трапилось"... подаруночок... Я оце прокидають рано-вранці, йду дою корову, потім годую свині, йду на город, починаю косити, потім сапаю, колю дрова... Увесь день руки в роботі, а ти мені цю залізяку приніс? Блютуз де? Га? Де блютуз, я питаю?!

***

Ще один відомий, видно вже старий, анекдот:

Сидить кум у кума, випивають, закусюють, сало є, квашення-соління, що ще треба?

От господар бачить, а гість все на сало налягає. Засвербіло йому в душі, каже:

- Та ви, куме, от капусточки скуштуйте, вона гостренька...

А той, наколюючи ще шматочок сала виделкою:

- Та нічого, - каже, - куме, сало воно теж не тупе.

***

(Надіслала нам Валентина)

Колись люди з сел чумакували, шлях чумацький довгий, є коли про щось подумати. От один сидить ближче до волів, дорогу виглядає, а другий лежить на крамі, руки за голову закинув та й у небо дивиться. Той його пита:

- Спите, Мусію?

- Та ні, - каже, - не сплю.

- А що ж робите?

- Та от думаю...

- А про що ж це ви думаєте?

- Та от думаю, багато на світі гір та пагорбів та всього такого...

- Ну?

- А от якби всі гори та пагорби, та скелі, та скласти б в одну вели-и-ику камінюку...

- Ну?

- А ще є в світі багато морів, ставків, озер, та й море ж є...

- Так, є, ну то й що?

- Як це що? А от якби взяти їх всі, та й злити б в одну величе-е-езну калюжу...

- Ну?

- Та шо це ви мені - ну та ну... 

- Та цікаво ж. Ну а далі що?

- А от далі - думаю, якби взяти б отой камінь, та як кинути б у ту калюжу...

- Ну?

- Ото б булькнуло! Га?

***

(Надіслав нам Олександр Олійниченко)
"Це добре, що в вас народний гумор на вашому сайті, а то куди не підеш, усякі дурниці та погань, та перероблені руські та єврейські анекдоти. Видають за український гумор.

А цей анекдот давній, я ще в дитинстві читав його в книжці у діда, була така "Україна сміється", товста й гарна книга, десь років може сімдесят тому видана. Там цей анекдот про генерала, якому цариця землю подарила. А недавно я взагалі його чув як про "жадново хахла" розповідали. Але таке могло бути, бо бувало у гетьманів, що наділяли полковника к приміру землею, скільки конем об'їде. До речі, у Пантелеймона Куліша в "Чорній раді" такий случай є, описує цей, Гвинтівка його звали.

Так от, наділили одного такого хтозна за що землею, - скільки проїде конем, все його. І от він мчить, гонить того коня півдня, день, кінь вже захрипів і впав, а цей собі бігти далі. Біжить-біжить, сил вже немає, спотикнувся, падає та падаючи шапку зірвав з голови, кидає вперед: "А це, - хрипить - під помидори".

Хоч я думаю що це перероблено вже зараз, помідорів в ті часи в Україні не було".

***

Їде дядько через кордон. Зупиняє його таможник: 

- Що везете? 

- П'ять метрів сала. 

Той дивиться: 

- Як це п'ять метрів сала? Хіба це можливо? Ану покажіть! 

Дядько дістає пакет, розгортає п'ять метрів сала, таможник ще ширше очі розкриває: 

- Але як це? Це ж… ну це ж… НЕМОЖЛИВО!! Як ви так зуміли виростити таку свиню? 

- Ось ви купуєте поросятко, задні ноги цементуєте, або прив'язуєте, а мисочку щодня відтягуєте, відтягуєте...

***

Сидять у кума кум та сусід, сидять, випивають. Жінка сало нарізала, те-се, капустки поставила. Стоїть біле дверей та й дивиться.

Каже:

- Ану дайте й я собі скуштую, що це ви щовечора жлокчете, я її ніколи й не пробувала.

Підходить, чоловік їй налив з півчарки. Вона влила трохи в рота, та як почне плюватися:

- Тьху, - каже - тьху, яка гидота! Та оце таке ще й пити!?

Кум подивився на кума й сусіда, підморгнув та й каже:

- А вона думала, ми тут мед п'ємо...

***

(Надіслав нам Михайло)

***

"Дружня розмова":

- Еге, куме, постарів уже ваш пес, ледве ноги волочить і хвіст опустив...

- Е, ні, куме, коли б ще ви так гавкали, як він.

***

У суді слухається справа про розлучення.

Дружина:

-- Я вимагаю, щоб нас розлучили: чоловік без мого відома продав всі каструлі, а гроші пропив.

Чоловік:

-- Я теж прошу нас розлучити: пропажу каструль ця ідеальна господиня виявила тільки на 16-й день!

 ***

--  Куме!

--  Га?

--  А що ви робите в моєму погребі?

--  Та вас шукаю!

--  А навіщо сало з'їли?

--  Та щоб під ногами не валялося!

***

--  Любий! Скажи ще раз, будь ласка, мої три улюблених слова.

--  Я тобі куплю...

 ***

-- Миколо, то чим закінчилася вчора ваша сварка з жінкою? 

-- Звісно чим... Вона підповзла до мене навколішках! 

-- Ого! Ну, і що сказала? 

-- Та каже, вилазь. каже, з-під ліжка, боягуз нещасний...