ЦВІТНА*Гончарство

У СЕЛІ Цвітне Олександрівського району, де свого часу, даруйте за тавтологію, процвітало гончарство, екологічний поселенець (є такий рух в Україні) Володимир Величко узявся відродити це старовинне ремесло. Можливо, це вже не "те саме" цвітненське гончарство, яке передусім вирізнялося лаконічністю форм і стриманим оформленням поверх поливи - лініями і кривульками, адже йому немає в кого вчитись. Вже нема живих майстрів, яких на початку минулого століття у цьому селі налічувалося близько тисячі. Проте Володимир вивчив справу, обладнав собі майстерню і тепер самотужки ліпить та випалює миски, глечики, куманці та різні скульптури...

(читати на сайті "Сільських ВІСТЕЙ")

***

Стаття від 24.07.2018

Цвітна - таємниця Полішинеля

***

Стаття

Валентин Барбул та його цвітненська кераміка

Цитата зі статті: "Цвітненська кераміка мала широку популярність. Від 15 жовтня 1913 року по 15 жовтня 1914 року у селі діяла навчальна земська керамічна майстерня, якою керував М.Бібик, випускник Глинської гончарної інструкторської школи. Майстерня давала добрі знання з технології, учнів навчали підполивно розписувати посуд традиційних цвітнянських форм, обливаючи його зеленою, жовтою або коричневою поливами".

(з сайту "Вісник Кіровоградщини")

***

29-30 травня 2018 року відбулася

керамологічна експедиція

співробітників Національного музею-заповідника українського гончарства

до села Цвітне

Відео

***

Про відкриття пам'ятного знаку Цвітненському осередку гончарства:

Свято гончарства
Масовий захід в с.Цвітна з приводу встановлення пам'ятного знаку, присвяченого місцевому гончарству

Відео

На тему цього свята - стаття:

"Ода глині та її повелителям"

***

З КНИЖОК ТА СТАТЕЙ

"... У селі здавна існував гончарний промисел - в околицях села була напрочуд чиста, без камінців і домішок глина. Висока пластичність і невелика усадка дозволяли сушити вироби влітку на осонні, на причілку хати, а це в практиці гончарів траплялося дуже рідко. Цвітнянський посуд, як простий, так і полив'яний, був добре відомий не лише в Київській губернії, а й на півдні України. Макітри, горщики, глечики, форми для випікання тіста тощо возили у чорноморські порти Миколаїв, Херсон, Одесу, на Поділля, навіть до Кишинева, а також на Лівобережжя: в північно-західні райони Полтавщини - під Переяслав і Яготин". (з книги Р.Коваля)

"... Роботи цвітненських гончарів продавались на ярмарках не тільки Київщини, а й у Миколаєві, Херсоні, Одесі, Молдові, Полтавщині. Перед першою світовою війною у Цвітному налічувалось 242 гончарні двори, діяли два гончарних заводи. У 1930-х роках цвітненські майстри освоїли підполив'яний розпис. У цей час цвітненські гончарі їздили опановувати підполив'яний розпис до Опішні на Полтавщині. Кращими малювальниками довоєнного часу були Мар'яна Свороба і Михайло Погрібний, повоєнного - Ксенія Бурмій, Олександра Комар, Валентина Білоус. Серед знаних цвітненських майстрів народної керамічної скульптури - Марко і Василь Кучеренки, Агей Койда, Аврам Кабак, Каленик Головко". (зі статті В.Білошапки)

***

Зі спогадів цвітнянських:

(з дописів людей в групі ЦВІТНА на Фейсбуці)

- Було в радянські часи три гончарні: "Ленінська", " Дитбудинок" (у лісі) та 1-а бригада.
1-а бригада підпорядковувалась колгоспові,

Ленінська була самостійна, возили вироби на автомобілі ЗІС-Урал ,глину копали на виізді в Ружичево в районі лісництва і десятника. Підпорядковувались Світловодську, поставили преси, погнали ширпотреб з привозноі глини. Ленінську закрили.

У Дитбудинку працювала артіль, виготовляли оригінальні речі, в тому числі свистульки.

Скрізь обпалювали вироби в печах на дровах (перед закриттям Ленінської � електрикою). Круги приводились в рух ногами, а пізніше � двигунами. Поливу готували, перемелюючи кольорові бутилки. З гончарів пам�ятаю лише Соколовського Івана.
- Була гончарня ще і в другій бригаді, через дорогу від Стороженка Івана Прокоповича. Глину для колгоспу добували поряд з Юрківським байраком, а в лісі добували для керамічного цеху (артіль ім. Леніна).

- Ще раніше, після війни, було при артілі два студобекери, один на запчастини і ЗІС-5, водієм був Стороженко П.Р., який віддав все життя артілі на машині. Йому посуд пакував і возив Гайденко С.Х.

***

(світлини з сайту музею кераміки в с.Опішному)

***

ОБГОВОРЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ КЕРАМІЧНОГО ВИРОБНИЦТВА

Обговорення перше

Беруть участь: Лариса Кулінич, дослідниця гончарства Цвітни з мистецтвознавчого боку, актор статей на цю тему і організатор виставки гончарства Цвітни і Михайло Гонопольський, адміністратор групи ЦВІТНА на Фейсбуку.

МИХАЙЛО: Пані Ларисо, мене зацікавило в свій час одна особливість цвітнянського гончарства. Я зрозумів з однієї з розповідей з відео про керамологічну експедицію одну цікаву річ, - що кожен (чи майже кожен) майстер, мабуть з напарником чи зі своїм сімейством виконував весь виробничий цикл - від копання і підйому глини, іноді з глибини в десятки метрів, до поливи і розмальовування. Чи це так? Чи характерно це, тобто практична відсутність кооперації і розподілу праці тільки для цвітнянських? А в інших осередках гончарства була артільна праця, чи також кожен виконував весь цикл сам-один? Чи це помилкова думка і в у цвітнянських була кооперація і розподіл праці? Мене просто здивувала думка про повний цикл, і мені здалося, що через це гончарство Цвітни було, як би сказати, крихким, без зв'язків між виробничниками. Радий був би помилитися.

ЛАРИСА: Пане Михайле, ви дійсно зауважили одну з особливостей ведення гончарної справи саме у Цвітній! В інших осередках здебільшого існувала гончарська спеціалізація. Тобто один був мисочником і все життя робив миски зі своєю родиною, інший - посудник (робив глечики, чи щось інше), ще інший міг бути кахельником тощо. А цвітняни були універсалами! Робили все в межах великого роду. Мали майстерні, по кілька горнів. Глину або купували у копачів, або мали своїх копачів серед родичів. Окремі роди мали серед себе і чумаків, власні вози і паровиці, а пізніше вже кіньми возили. Насправді - це була не слабка, а сильна їх сторона! Вони були незалежні, самодостатні, а продукція конкурентноспроможна! Цвітнянський посуд навіть підробляли і імітували! А занепад почався через примусову колективізацію, і потім курс на уніфікацію та планове стандартизоване виробництво...

МИХАЙЛО: Дякую, пані Ларисо. Виходить, що виробничий цикл виконував не один господар з сім'єю, а може цілий рід, кілька господарств великої сім'ї. Але я цікавився саме про артільний спосіб виробництва, коли частини виробничого циклу виконують різні люди, навіть не родичі, в результаті виходить один виріб, той же глечик (хоч я особисто й не є гарячим прихильником "колективної праці")). От, наприклад, чумацькі валки "не хочеш, а мусиш" частіше були "артілями". А у цвітненьскому гончарстві не було такого "кооперування", як видно, це вже за радянської влади загнали в артіль. То питання: чи в інших осередках було таке до рад.влади, - що сходились люди і кожен робив свою операцію? Може це взагалі не актуальне питання щодо гончарства до рад.влади, тоді перепрошую.

ЛАРИСА: Це цікаве питання. Можу сказати, що гончарство завжди було сімейним виробництвом. Вчилися сини від батьків. Чужих не вчили, окремі професійні секрети зберігали в таємниці. Відомі випадки, коли якісь вдалі рецепти полив, технічні знахідки, гончарі забирали з собою, до смерті не відкривали. Розділення могло бути, і часто було - це форму один робив, а розпис - інший. Багатші власники майстерень могли наймати бідніших майстрів, але останні просто виконували завдання (тираж). А щодо розділення на операції саме процесу гончарювання одного виробу, то це не можливо з огляду на технологічні особливості процесу (як практик можу запевнити).

Глину треба відчути і навчитися керувати нею, підкорити собі. Уявіть - м'який матеріал, тонка стінка, стоїть вертикально (чи під кутом), може "сісти" чи зруйнуватися за найменшого невірного руха. Коли гончар працює за ножним кругом, то одночасно не працює і ногами і руками, а щось одне, розганяє круг ногами - руки не торкаються глини, піднімає ноги - працює руками. Це щоб виключити випадкові коливання тілом. А на останніх етапах працює, як снайпер, на затримці дихання! Руками відчувається товщина, нахил, кут закруглення форми тощо... Як можна це передати іншому? Пересідати за інший круг? Навіть кріплення вушок - відчуваєш м'якість глини саме в цю мить. Через кілька хвилин вона вже буде іншою. Деталі приєднуються з глини такої ж пластичності. Все, аж до загладжування поверхні робиться не зрізаючи виріб з круга. А коли зрізав - можеш віддати, але тільки тому, хто вміє взяти! Це теж наука! Тому, гончар часто біля себе сам ставить вироби, поки вони не "стужавіють", не стануть твердішими...

Проте, на керамічних заводах існує розділення на операції. Але там механізований процес. Це може бути шлікерне лиття з форм, сухе пресування або з пластичної маси тощо. Там можна все розділити. Один форми відливає, інший знімає, далі - зачищає, збирає, приєднує щось, грунтує, поливає тощо... Жоден з працівників-виконавців не може сказати, що це його виріб. А гончар може.

ГОЛОВНА * НАМ ПИШУТЬ * ГАЛЕРЕЯ * ГУМОР * КОНТАКТИ