"...Однак
процес поширення української
ідеї йшов досить повільно,
бо значну нішу у свідомості
людей займали ідеї
чорносотенців,
які опинились на чолі
місцевої влади,
а світогляд селян був досить
строкатим. Наприклад,
у Триліській та
Цвітнянській
волостях нова громадська
адміністрація
-
волосні управи і сільські
комітети -
гальмували роботу навіть з
проведення
сільськогосподарського і
поземельного перепису.
"Пояснюється
це тим,
що майже скрізь по селах і
волостях на чолі управ
стоять багатирі,
а писарями у них
напівписьменні підпанки",
-
зазначалось у статті
київської газети
"Нова
рада"
за 20 вересня 1917 року. Як
свідчив у цій публікації
інспектор по перепису в
Чигиринському повіті
Ф.П.Олофімський,
"супроти
перепису агітували виключно
богатирі і чорносотенці,
які,
взагалі, вороже ставляться
до нового ладу. Ці люде на
питання часто давали не
правдиві відповіді,
замовчуючи свою орендовану
землю,
а в с. Северинівці навіть
бувший голова Триліського
волосного комітету хотів
записати замісць 30 дес[ятин]
аренди
- лиш 10 дес[ятин]".
У цьому ж джерелі можна
знайти інформацію про стан
політичної свідомості селян.
"В
Триліській волості про
революцію і сучасні події
селянство знає дуже трохи і
живе майже фантастичними
чутками,
які йдуть в більшості від
солдатів. Траплялось
зустрічати багацько селян,
які казали:
"Дай, Боже, скоріше
діждати республіки,
аби добрий цар був".
А у
с. Цвітній,
яке до революції було
чорносотенним кублом,
де й тепер крім
"Кивлянина"
наших газет нема,
і де в двокласній земській
школі і досі висять царські
портрети -
місцеві глитаї Лехан,
Цима,
У. Гаврилів й инші дійшли до
того,
що в присутності члена
Земської Управи д[обродія]
Хомутовського,
д[обродія] Васича (район[ого]
керовничого переписом Т.) і
студента Яремченка вимагали
вернути їм старого хазяїна
Миколу Романова".
За цією ж інформацією,
зібраною Ф.П.Олофімським,
"селяне
Триліської волості
українською справою
цікавляться не дуже лиш
через те,
що надто рідко трапляється
їм в цій справі чути
авторитетні пояснення. Самі
селяне,
за незначними винятками,
до свого національного
питання через несвідомість
ставляться байдуже,
але,
тим часом,
звуть себе "українцями"
і коли-неколи
"малоросами".
Тільки селяне села
Северинівки,
де живе член Земськ[ої]
Управи д[обродій]
Хомутовський (місцевий
селянин),
свідомий українець,
- починають прокидатись від
віковічного сну,
цікавляться українськими
нац[іональними] справами,
передплачують українські
газети і вже мають досить
порядну українську
бібліотеку,
з якої охоче беруть книжки
для читання".
Збереглись і свідчення
Олофімського про ставлення
селян до земельної справи. У
Триліській волості до цієї
справи "селянство
ставиться з палким інтересом
і нетерпляче жде
"розділу"
і "нарізки
панської землі"
на тих підставах,
які встановлять Установчі
збори.
В Цвітнянській волості
селяне теж нетерпляче ждуть
"прирізки"
собі панської й іншої землі"..."
(Читати статтю повністю на
сайті)
***
Історія
отамана-самостійника Пилипа Хмари
та його
соратників, записана чекістами в тридцяті
роки минулого століття
--- Частина 1
---
В архіві управління Служби безпеки України в
Кіровоградській області знайдено унікальний
документ на шістдесяти двох аркушах під
назвою
"История банды Хмары". Автор його
невідомий. Називає себе...
---- читати
повністю ----
1.
http://unknownwar.info/export_html/_515.html
2.
http://unknownwar.info/export_html/_516.html
3.
http://unknownwar.info/export_html/_517.html
4.
http://unknownwar.info/export_html/_518.html
--
також
ці тексти можна знайти на
сайті "Вечірньої газети"
--
***
----
Колективізація та розкуркулення ----
КНИЖКИ ТА
ІНШІ МАТЕРІАЛИ
Корисні
книжки,
статті та інші матеріали для тих, хто хоче знати про процеси
розкуркулення, які відбувалися в 20-30-х
роках на Олексадрівщині:
Іван Петренко
Село
Цвітне напередодні та під час колективізації
(1929-1930 рр.). За матеріалами архіву
(файл
DOCX)
(файл
PDF)
Іван Петренко
"Розкуркулення та інші суспільно-політичні
процеси на Олександрівщині в 30-х роках ХХ
ст. Документи свідчать"
(файл
PDF)
---------------------------------------
Документи, світлини на
інші матеріали про долю цвітнян в часи
розкуркулення та колективізації
***
СПОГАДИ
Спогади
Голошеєвої Олени Йосипівни (жила на
Олійниківці)
про
період розкуркулення
(надіслав
Михайло Гонопольський)
(О. - Олена Йосипівна, М. -
Михайло)
О. - "Я
бачила, що вони робили,
оті... дурні... активісти.
Ідуть вулицею і щось
співають. Що вони співали, я
вже й забула.
М. - А що
вони ще робили, активісти?
О. - Та де
вони, хороше робили? Вони їх
(селян) б'ють...
Там було, щоб хліб
здавали. Так той здав, а той
не хотів здати, так вони і б'ють.
А потім на підводу...
посадовлять
на підводу, і
десь їх відправляли. Десь
відправляли... А тих - у
сарай заперли, люди у сараї
спали. Чорноморця
розкулачували... його не
було за що розкулачувать, а
вони... І Сашка (її
двоюрідного брата) теж
хотіли розкулачить. То був
один секретар, Архип
Степанович. Визвав мене -
скажи свойому братику, у
Арханельськ відішлемо. А що
в його було? Кінь та корова,
а він сам у лісі робив.
М. - А хто
йому землю обробляв?
О. -
Наймали. І в нас було три
гектари землі... Був братик,
один, молодший, обробляв.
Самі обробляли.
В якому році
було розкулачування - я й не
скажу. А було розкулачування
- страшне, страшне... Так
іздєвалися, так іздєвалися
активісти... "Давай, кулак,
дєньги. Давай, кулак, хлєб".
А з попа як
іздєвалися... Було в якомусь
домі собрання. "Ідіть на
собрання!" Я й пішла. І була
одна комсомолка, вона каже
попу: "Беріть позику". А він
каже: "Та скільки ж я можу
брати? Я вже брав, брав..."
А там був один
уповномочений, він каже їй -
іди, плюнь на нього. На
священика щоб плюнула, що
він не хоче брати позику.
Вона пішла та й плюнула. А
він заплакав, той священик,
заплакав. Та й каже: "Ну,
Єлєна, йди вже й ти на мене
плюнь". А я йому кажу: "Отєц
духовний, не буду плювать.
Бо в мене мама стара, так я
й на маму можу плюнуть. Я
таким не занімаюсь, не
хочу..." Так, та плюнула
прямо в хаті, за те що він
не хотів брать позику.
А потім ідуть по вулицям і
співають. А потім отам де
школа... Один активіст каже
- ти мене покатай. Молодий
парінь, а піп уже пожилий.
"Як я тебе покатаю, - каже,
- я вже пожилий, а ти
молодий". Потім священик
присів, а той сів йому на
плечі, і цей його протащив,
але недалеко. Став плакать -
"Я ж пожилий, я не можу".
А потім, як стала німецька
власть, він став старостой.
Отой, що піп його катав.
М. - А чому
священик ішов з тим
мітингом?
О. -
Заставили... чіплялись до
нього. Хороший був священик,
такий хороший, що... І
все-таки його забрали (і
десь убили). За що? Та хіба
вони не найдуть?..
(Олена
Йосипівна - двоюрідна сестра
моєї бабусі. Я (М.) її
розпитував, вона й
розповіла, я записав на
магнітофон. Запис тут трохи
підредагований щодо мови,
суть не змінена)
--------------------------------------
Віра:
Моя сусідка, баба Наталка, вони жили
коло Нежерів, в
Босненків в городах коло
провалля. Вона розповідала
яка доля спіткала її.
Працювали в колгоспі чи як
тоді було. І її чоловіка
спіймали, бо в чоботах було
зерно. А вона заступилась за
чоловіка.
Без суду і слідства їх
забрали, дали 8 років
заслання. А в хаті лишилось
двоє маленьких діток, 3
рочки і 8 місяців.
Моя мама була дитиною,
ходили в поле і збирали
колоски. І наглядач на коні
з нагайкою бив і відбирав.
Чому про це треба мовчати?
- Про
Нежерів мене питали - це
Марія і Василь,
а діти Микола,
Валентина, Віктор а старший
Леонід. Там було дві хати
тільки. А через городи в тім
ряді хата Заволоків. Юра
загинув в Афганістані. Це на
Хмарівці.
Діда їхнього звали Микола
він на засланні осліп і все
життя не бачив.
--------------------------------------
Таміла:
Скiльки людей
знищили...
Були дуже працьовитi люди.
Тi що звалися куркулi,
працювали з досвiта до темна.
В них сорочка вiд поту була
потрicкана, й вошi заiдали.
А ледачi активiсти, вискочки,
старалися розкуркулити,
вислати в Сибiр.
--------------------------------------
Галина:
Дуже співчуваю
людям,
що дістались
їм такі тяжкі часи,
бо мені моя бабуся теж
багато чого розповідала із
жахіть що чинила влада над
жителями в ті часи.
Наприклад
чистили туалет в макітру і
одягали на голову або
запрягали як коня і катались
верхи по селу,
іноді і до смерті заганяли,
забирали в сільську раду,
катували шомполами і людина
до ранку помирала,
за те,
що любили землю і були на
ній справжніми хазяівами,
мали конячину,
корівку а раніше ще й воли,
ними орали свій клаптик
землі,
їздили
в ліс по дрова,
на базар за крамом,
по глину щоб хатка і сарай і
клуня були в порядку.
***