Іван (запропонував тему і надіслав світлини):

Шановні односельці, пропоную переглянути знаряддя народного ремесла, яким користувалися мешканці села Цвітна. Зокрема власницею ткацького верстату, який ви бачите, була Бабич Оляна. Верстат нині діючий і знаходиться у музеї школи в місті Сміла.

---- люди згадують  ----

Микола: А ще був верстак позаду нас (Гарнів), у Ромащенко Катерини, вона ткала полотно на рушники і мені на штани.

Шура: Не Оляна, а Олена, моя тітка.

Лідія: Так не Оляна а Бабич Олена Павлівна, це наша бабуся. Років 25 тому, моя мама віддала багато старих речей (і верстат також) до музею, але не повідомили до якого. Хотілося б знати коли створено цей музей.

Іван: Де вона жила?

Лідія: На Дядюрівці. Будучи дітьми, ми з сестрою ткали ряднинки на ньому.

Іван: Це тітка, яка жила біля ставка, як іти на яр. Верстат потрапив до Миколи Коцура, а потім я забрав у Смілу в шкільний музей. Можливо є одне прізвище.

Лідія: Так біля ставка жила Бабич Оляна, чорнява гарна жінка, у неї син був. Не пам'ятаю як звати.

Іван: Оце вона. У неї була проблема з ногою. Син Анатолій у неї в Кропивницькому.

Надія: Моя тетя Оля, мамына родная сестра, жила возле Борка, а ее сын Толик живёт в Кировограде, в том году похоронил свою жену, Олю Пасечник, нашу Цвитянскую, ветеринара Хомы дочку.

Ольга: Позаду вашої хати жила Ромащенко Настя. А через дорогу від неї жили Жуки. Там була т.Катерина.

Микола: Так, Олю, ти прекрасно пам'ятаєш, у т. Катерини і Дмитра є дві дочки: Люба і Галинка, та що я тобі розказую, привіт Ніні і Ірі. А у б. Наді була не рідна мати, Ромащенко Катерина, от у них і був ткацький верстак.

Ольга: У неї був і ткацький верстат і ступа . Вся хата була у вишиванках.

Галина: Усе робили своіми золотими руками, коли тільки встигали землю обробляли і з неі жили ніякоі пенсіі і іншоі допомоги від держави не отримували, хатки як лялечки вибілені підведені а в хатині чистенько прибрано, рушники, килимки, пахне любистком, чебрецем, мятою. Казка.

Таміла: У Ромащенків уздовж городу, над краєм, був посаджений кизил(дерен говорили) і вроді рівчак був викопаний понад краєм. Ми завжди, як приходили до Ромащенків, я бігла до кизилу. Звісно і верстак помню.