Бойко Олександра Свиридівна

Спогади про медсестру з 52 - річним стажем роботи

(Написав Бойко Олександр Полікарпович)

Бойко Олександра Свиридівна (21.04.1916 - 19.11.1993) - моя мама. Після закінчення Херсонської фельдшерсько-акушерської школи в 1936 р. була направлена в Цвітну на посаду завідувачки колгоспним пологовим будинком і впродовж 52 років (до 16.08.1988) працювала на одному місці акушеркою або медсестрою (ці посади чомусь періодично мінялись) і тривалий час була єдиним медичним працівником не тільки в Цвітні, а й в навколишніх селах.

Під час окупації впродовж 2-х років мама була єдиним медиком в селі. У її Трудовій книжці є запис, що 31 липня 1941 р. вона звільнена у зв'язку з евакуацією. Але ж евакуювалась, а насправді тікала лише влада, а люди залишались і потребували медичної допомоги. Звичайно ж ніяких ліків ніхто не завозив і не продавав. Тому мама збирала деякі лікарські трави, сушила і давала хворим з рекомендаціями, як їх вживати. Ця практика продовжувалась і в перші повоєнні роки. Вже в кінці 40-х на початку 50-х років я знайшов на горищі досить багато сухої трави горицвіту (Adonis vernalis) - ефективного засобу для підтримки нормальної роботи серця.

Ще один запис в Трудовій книжці від 15 грудня 1943 р. - "Призначена зав. Цвітнянським колгоспним пологовим будинком (роддомом)", хоча фактично мама не припиняла роботу акушерки, хіба що пологи приймала вдома у породіль.

Дуже важким і фізично і психологічно був для мами період, коли Цвітна опинилась по суті на передовій (кінець грудня 1943 - початок лютого 1944). Війна війною, а жінки продовжували народжувати діток, так що акушерці скучати було ніколи. Крім того в результаті обстрілів одержували поранення мирні жителі, які звертались за допомогою в бувший ФАП (фельдшерсько-акушерський пункт). Та й військовим з легкими пораненнями надавалась кваліфікована медична допомога, бо медсанбат (медико-санітарний батальйон) дислокувався за 5 - 6 км на схід.

Батько був у діючій армії, дід і баба разом з коровою "евакуювались" в Гутницьку, а дома залишився тільки син - тобто я. Мама уривками прибігала з роботи (благо відстань до хати - метрів 700 - 800), годувала мене, обкладала на печі подушками (вважалось, що осколки і кулі через пір'я не проходять) і знову бігла до своїх обов'язків. Такі "рейси" часто відбувались під час обстрілів, і бійці, які майже щодня спостерігали мамині "перебіжки", силою змушували її заховатись хоч під стіною якоїсь хати.

Сдава Богу, обійшлось без поранень! В лютому фронт покотився на захід і до перемоги залишалось трохи більше року.

Надзвичайно важкою для мами стала перша половина 1949 р. Тяжко захворів батько - черговий напад ревматоїдного поліартриту і запалення сідничного нерва. Ходить він не міг і лежав пластом більше двох місяців. Виконувані мамою власноручно розтирання, вигрівання, компреси, уколи та інші процедури допомагали дуже мало і лише після лікування на курорті в Немирові (Львівська обл.) батько став на ноги.

У цей же період захворів і я - діагноз менінгіт (запалення мозкових оболонок). В той час такий діагноз був майже рівноцінний смертному вироку. Два тижні лікування в обласній лікарні не дали жодного результату і мама під розписку забрала мене додому. Подолати менінгіт можна було з допомогою пеніциліну, але в Радянському Союзі він не вироблявся і в аптеках його не було. На щастя на базарах спекулянти продавали американський пеніцилін і мама, продавши все, що можна було продати, за шалені гроші купляла ці ліки і витягла мене з того світу, а по суті - в другий раз подарувала мені життя.

Починаючи з 50-х років життя поступово налагоджувалось, фельдшерсько-акушерський пункт було перетворено в лікарню, суттєво збільшилась кількість медичних працівників

Мабуть в середині 60-х почалось будівництво нового корпусу стаціонару, причому переважно господарським способом, тобто частина будівельних і всі допоміжні роботи виконувались руками медичних працівників. Корпус з великими труднощами добудували і сільську лікарню перетворили в спеціалізовану кущову.

Об'єм роботи в лікарні значно виріс, фізичні навантаження ускладнювались не зовсім комфортним психологічним кліматом, активізувались старі хвороби і мама звільнилась у 1988 р.

На пенсії мама прожила лише 5 років. В перших числах жовтня у неї стався інсульт, вона повністю втратила мову і, незважаючи на зусилля талановитого лікаря Сайченка Сергія Анатолійовича і колег 19 листопада 1993 року мами не стало.

В цей сумний день батько записав у своєму зошиті:

"Померла моя рідна Олександра Свиридівна. Вмираючи не сказала ні слова. В ній була чуйність до людського горя. На протязі всього її життя вона бігла допомагати вдень і вночі. Все життя віддала людям".

До цієї епітафії неможливо щось добавити, в ній - суть маминого життя!

Похована Олександра Свиридівна на цвітненському кладовищі. Мир праху її!
(матеріал надано Ганною Танською, бібліотекаркою с.Цвітни, поміщено нею в групі ЦВІТНА в Фейсбуку)

--- Люди згадують ---

Оля Коваленко: Цікаво, скільки сотень нових цвітян прийняли її руки? Вічна і світла пам'ять.

Юлія Зюкіна: Ми жили біля ціеї сім'ї посусідству, я була ще маленькою але смутно памятаю її образ, і розповіді про неї.

Любовь Антоненко: Добрі слова і пам'ять від не одного покоління цвітян, яким її руки допомогли з'явитись на світ. Доземний уклін.

Валя Рябко: На таких Людях тримається цей світ. Дай Боже, щоб їх було якомога більше.

Надія Поцелуйко: Я пам'ятаю Олександру Свиридівну. В дитинстві, в кінці 60-х на початку 70-х років минулого століття я лікувалася в Цвітненській кущовій лікарні. Глянувши на портрет, я відразу її згадала. Дуже добра і знаюча була людина. Добре відносилася і до нас, дітей, яких в той час лікувалося багато з навколишніх сіл. Нехай її душі буде Царство Небесне і Вічна Пам'ять!

Вера Саганенко: Царство небесное. Она помогла нам появиться на свет и мне посчастливилось с ней поработать.

Людмила Манаева: ВАША МАМА - СВИРИДОВНА - ТАК ЕЕ ЗВАЛИ ВСЕ, БЫЛА ПОЧТИ САМИМ ПОЧЕТНЫМ И ВОСТРЕБОВАНЫМ ЧЕЛОВЕКОМ, ЧЕРЕЗ ЕЕ РУКИ ПОЯВИЛИСЬ НА СВЕТ БОЛЬШЕ ПОЛОВИНЫ ЖИТЕЛЕЙ СЕЛА, ВЕЧНАЯ СВЕТЛАЯ ПАМЯТЬ ЕЙ ЗА ЕЕ ЧУТКОЕ И ДОБРОЕ СЕРДЦЕ.

Мария Хливицкая: Добрейшей души человек и профессиональная акушерка.

Надія Новоторова: Пам'ятаю її, гарна та справедлива була медсестра. Вічна пам'ять.

Nadya Paniotova: Добра, чуйна, чесна, красива, з особливим почуттям гумору жінка, Олександра Свиридівна! Працювала з величезною віддачею для людей, за покликом своєї щирої душі і доброго серця. Дуже добре її пам'ятаю, завжди доброзичливу і усміхнену. А ще низько вклоняюсь їй до землі! Бо це вона прйняла роди в моєї мами дома, тобто родилась я, (мама на той час дуже хворіла). Мабуть нема в нашій Цвітні людини, знаючи її, не згадали її із вдячністю.
Царства Небесного їй, вічного спокою!

Надія Борко: Свиридівна - справжня легенда Цвітної. Царство небесне.

Галя Миколенко-Солонько: Царство небесне, вічний спокій, земля нехай буде пухом цій дорогій Жінці з великої літери, яка своє життя віддала людям, які звертались за допомогою. У моєї мами були дуже важкі роди ну з допомогою Олександри Свиридівни на світ появилась я за що я вдячна.

Анна Черноморец: Царство небесне цій Великій жінці.
Жінка,у якої була Велика душа та Добре серце. Про неї залишилися дуже добрі спогади та велика їй подяка!!!

***