Бригада ланкових. Цвітна.

1970-ті роки

------- люди згадують -------

Любов: В центральной части фотографии - соседи моих родителей: т. Оля Порывай и т. Маша Чорноморец - Царство им Небесное.

Якщо знаєте ще щось про те і про тих, хто на фото, пишіть на адресу ел.пошти karaush2@mail.ru

6-б клас школи, Цвітна, зустріч з учасниками війн

23 лютого 1966 року

Клас Цвітнянської середньої школи, 1967 р.

------- люди згадують -------

Надія: Домна Павлівна у нас також була першою вчителькою. Зимою були такі сніги, а не дай Боже не прийдеш до школи, то Домна Павлівна обов'язково після уроків, прийде і взнає, чому не була в школі. Чи не захворіла бувало?

Наталя: У меня и у младшего брата первая учительница тоже была Домна Павловна. Меня постоянно конфетками подкармливала. Очень часто и с теплотой вспоминаю её и Никиту Петровича. Была как вторая мама.

Василь: Своим однокашникам...
Не может быть, чтобы всё прошло,
не может быть,
Вот я усну и снова стану молодым...
(повністю твір Василя - на сторінці ЛІТЕРАТУРНА ТВОРЧІСТЬ)

В'ячеслав: Верхній ряд,другий зліва направо,мій батько!

Іван Набока

------- люди згадують -------

Сергій: Це Ваня Набока, зараз мешкає в Новоархангельську Кіровоградської області. Він класів на два старший за мене, але ми разом займались радіоспортом у Десятника І.Ф. Десь в 1971 році ми їздили в Київ на республіканські змагання по радіоспорту, команда нашої школи представляла область. Ваня і Надя Борко були від старшого шкільного віку, я з Валею Приймак від середнього. Що цікаво, нас відправили на змагання з Кіровограда літаком.

Олександр: Я вспомнив, Ваня був 55 року, вiн нiби вчився iз Вовкою Самохвалом, Iваном Хлiвiцьким.

Андрій Король та Леонід Пляченко

------- люди згадують -------

Василь: Андрій Король та Льоня Пляченко - обидва 1955 р. народження. Однокласники надіюсь упізнають.

Зустріч випускників 1985 року

------- люди згадують -------

Надія: Іван Купріянович і, точно не знаю, мабуть Галина Прохорівна. Остальних не знаю.

Любов: Крайній біля Віті - Іван Куксенко.

Борис: Я більше такоі прекрасної вчительки, як Прохоровна, не зустрічав, своєму щасливому життю я завдячую і їй.

Людмила: Я теж дуже вдячна нашим вчителям за науку, вічна їм пам'ять.

Лідія: Я тоже почти всех узнала, ведь в этом классе учился мой брат, Заволока Виктор Остапович (ныне уже покойный).

Якщо знаєте ще щось про те і про тих, хто на фото, пишіть на адресу ел.пошти karaush2@mail.ru

Ніна Малина, художниця розпису кераміки

Ілюстрація до "Історії міст і сіл УРСР. Кіровоградська область"

Катерина Климівна Тонконог (Саєнко)

------- люди згадують -------

Сергій: Це моя мама Тонконог (Саенко) Катерина Климівна.

Тетяна: Я пам'ятаю весілля Ваших батьків. Весілля на хуторі. І пам'ятаю Вашого діда Клима і бабушку Таню. Дід Клим працював з Чорнобай І.Ф. в олійниці.

Проводи в армію Леоніда Предзимірського. 1975 рік

------- люди згадують -------

Людмила: На фото Сухий Сергій, Артеменко, Коцур Микола, Предзимірський Леонід, а інших не помню, на проводах теж була.

Василь: Крайній справа - Вова Бабич, син Нелі Леонідовни.

Галина: Неля Леонідовна була мій класний керівник.

Родина Саєнків

------- люди згадують -------

Людмила: Це мої рідні: Саєнко Надія Борисівна(Лівицька), моя бабуся, мій батько Саєнко Іван Григорович, мама Саєнко Ганна Остапівна (Бойко), сестри Валентина, і маленька дівчинка сестра Таня(Іванчук)

Антоніна: Я теж з Саєнків, можливо, ми далекі родичі. Мій прадід Саєнко Петро Андронович, дід Саєнко Марко Петрович. Усі цвітянські Саєнки далекі родичі. Але ж дівчата на фото які гарні! 

Людмила: Я не знаю настільки це правда, але за розповіддю батька, у селі дуже було багато Саєнків, Бойків, Лівіцьких, рід Саєнків пішов від запорізького козака Сая, що йому було виділена земля після розпаду козацької Січі, наскільки це правда, підтвердити не можу.

Пономаренко (Присяжна) Віра Михайлівна. Дитячі фото

------- люди згадують -------

Людмила: Моя мама Пономаренко (Присяжна) Віра Михайлівна. Дитячі фото.

Лідія: Похожа на свою младшую сестричку Таню. А детство реально у нас было золотое.

Віра: Пам'ятні часи були. І небагате було життя, а згадується з теплотою.

Лідія: Вера, ну не было у нас таких шмоток как сейчас, ну не было бананов, сникерсов, зато у нас было все натуральное, кто помнит конфеты -"Школьные", "Премьера", "горошек" разноцветный, дети дружные были, вспоминается то время с теплотой в душе.

Перший раз у перший клас

------- люди згадують -------

Людмила: Це був 88 рік

Людмила: Я стою біля нашої вчительки Мірошніченко Антоніни Володимирівни.

Людмила: До речі для неї як і для нас тоді все було вперше - вона молода, тільки після інституту взяла нас, малих курчат, нас вчила і сама з нами вчилася.

Антоніна: Вчителька яка молодісінька! Мабуть, любили її! Круто придумали за руки взятись, класне фото!

Людмила: Антоніна Володимирівна нас дуже любила і ми її дуже любили.

Варвара Олександрівна Шевченко

------- люди згадують -------

Василь: На фото вчителька Цвітнянської школи 49-54 р.р. Шевченко Варвара Олександрівна. 1920 року народження. Про неї багато написано в книзі її учня Соколовського Григорія Федосійовича. Після Цвітної все життя працювала у Веселому Куті вчителем. Зараз проживає у моїй сім'ї в Аджамці. Недавно відсвяткувала 99 років. Їй до цих пір телефонують і шлють поздоровлення її учні. Варвара Олександрівна передає вітання жителям Цвітної, своїм учням, їхнім дітям та внукам. Миру вам.

Надія: Просто неймовірно! Я побачила учительку свого батька! Здоров'я вам і сил дорога Варваро Олександрівно!!!

Людмила: Моя мама все життя згадувала її доброту. Були тяжкі повоєнні роки. В сім'ї була страшна бідність.Моя бабуся, вдова,залишилася з 3 дітьми. Варвара Олександрівна прийшла і побачила, що за ослоном 3 дітей при каганцеві вчать уроки. Вона купила їм гасову лампу. Дитячій радості не було меж. Мама говорила, що в хаті стало видно так, ніби сонце завітало до них. Велика вдячність цій добрій людині. Дай Бог їй здоров'я.

Таміла: Це вчителька моєї тьотi Лiди Сухоi. Здоров'я Вам Варвара Олександрiвна.

Галина: Дуже гарні люди в селі: щирі, щедрі, талановиті, веселі, працьовиті і красиві лицем, серцем і душею, яскравий приклад справжнього українського мальовничого села.

Іван Назарович Босненко з правнуком

------- люди згадують -------

Лідія: Витя, а Иван Назарович (если я не ошибаюсь отчество)живёт с тобой, аэ то твой внук?

Віктор: Иван Назарович живет отдельно а внук со мной.

Павло: Хороший Іван Назарович майстер. До нього все село приходило, кому взуття підбить, набойку помінять.

Павло: Тапочки самошивки дуже красиві були, всі жінки йому дякували

Віктор: Не только красивые но и крепкие.

Тетяна: Які гарні шив картузи моєму папкі Королю Дмитру Григоровичу!

Проводи в армію Віктора Саєнка

------- люди згадують -------

Проводи були на хуторі.

Віктор: Это было в 1980 г, я забыл некоторых имена и фамилии. Во 2 ряду 1 слева Игорь Гетьманенко . Во 2 ряду 2 справа Сергей Таргун, по центру перевязанный лентами Витя Саенко.

Лобач В'ячеслав Васильович і Коцур Валентина

------- люди згадують -------

Лідія: А кто это поёт?

Наталя: Моя мама. Коцур Валя. Это Лобач В'ячеслав Васильович і моя мама.

Віра: Дуже гарний голос, гарна жінка. Щастя і здоров'я їй.

Лідія: Это наверное моей однокласницы Коцур Оли, младшая сестра Валя.

Наталя: Да.

Демонстрація на честь Жовтневої революції на фоні Цвітнянської церкви

Сергій: Це десь початок 70-х років. На передньому плані вчитель Голуб Василь Олексійович.

Галина: Поряд з Голубом - Мотя Кирилівна

Галя: Згадую, що вінки робили своїми руками. Ішли колоною від школи до пам'ятника. Як ходили ми ще в Ружичево то на парад по нас приїжала машина з колгоспу і везла у Цвітну і після свята привозила додому. Яка це була дитяча радість

Михайло: А чому вінки такі?
Сергій: В той час на демонстраціях в селі несли такі вінки і клали їх до братської могили загиблих на війні, та до пам'ятників сільського меморіалу. Там же завжди проходили мітинги по завершенні проходження. Транспарантів чомусь було дуже мало.

Таміла: Ми я не пам'ятаю в якому класi, ходили в лiс по барвiнок, плели вiнки, а квiти робили з бомаги рiзнокольоровоi.

Любов: Вінки робили з гілок ялинки, прикрашали барвінком та саморобними квітами з бумаги.

Олена Йосипівна Голошеєва

------- люди згадують -------

:

Михайло: Вона і її сестра Анюта - двоюрідні сестри моєї бабусі. Люди старшого віку мають її знати, бо Олена ще в 60-х працювала в шкільному буфеті. Жили вони з сестрою Анютою на Олійниківці, через дорогу від Чорноморців.

Галина: Бабуся Оленка була доброю людиною.Такою як на фото я її і пам'ятаю.

Надія: Я її добре пам'ятаю, купувала в буфеті халву по 0,12 коп. за 100г.

Таміла: Я теж пам'ятаю Олену Йосипiвну, на нeї чомусь усi говорили ласкаво Оленка, й дорослi й малi. Я пам'ятаю половинка кусочка (поперек хлiбини вiдрiзали шматочок, й дiлили навпiл). Намазувала повидлом, й по 3 коп. така вкусняшка була.

Микола: Я теж Оленку пам'ятаю, вона після війни працювала в артілі ім. Леніна продавцем, там магазин був, дуже хороша людина була усі її поважали, вона була єврейка і трошки гарькава була, у неї і сестра була, царство небесне їм.

Якщо знаєте ще щось про те і про тих, хто на фото, пишіть на адресу ел.пошти karaush2@mail.ru

Григорій Федосійович Соколовський

випускник Цвітнянської школи 1952 року. В його надзвичайно багатій точними и живими описаннями книжці "Вспомнить, пока не поздно!" - життя Цвітни, людей Цвітни і Цвітнянської школи того періоду.

------- люди згадують ------

Таміла: Менi дуже сподобалась книга. Так цiкаво знати про наших старших товаришiв, декому навiть про батькiв. Якi тяжкi часи були, по воєннi, та й пicля. Подивитися на наших, ще молодих вчителiв. Дуже велике дякую. Я собi скачала на диcк, й помаленьку читаю у вiльну годину.

Галина: Пам'ятаю цього чоловіка, бо він товаришував з моїм дядьком Вернигорою Григорієм Харлампієвичем.

Якщо знаєте ще щось про те і про тих, хто на фото, пишіть на адресу ел.пошти karaush2@mail.ru

Весілля в Цвітні

------- люди згадують ------

Сергій: Саєнко Іван, Саєнко Василь, моя мама Саєнко Катя, Саєнко Володимир, Саєнко Галя. Саенко Іван Климович та Саенко Володимир Соловейович - двоюрідні брати, а мої дядьки.

Написано:

Цвітненська середня школа, 1957 рік, 80-е клас

------- люди згадують ------

Сергій: На цім фото мій дядя Саєнко Василь Климович та Костенюк Анатолій.