Троє з Цвітни

------- люди згадують -------

Микола: Горбенко Григорій, я і Лівіцький Іван Йосипович. Цвітна, ( ~1957р.)

Галина: Лівіцький Іван жив навпроти моєї бабусі. А до його матері - баби Христі - ми з бабусею ходили дивитися телевізор. З Івановою донькою я дружила, але зараз, на жаль, не можу згадати, як її звали...

Надія: І це не 1957рік.

Якщо знаєте ще щось про те і про тих, хто на фото, пишіть на адресу ел.пошти karaush2@mail.ru

Петро і Ольга Стороженко

------- люди згадують -------

Наті: Це мої дідусь і бабуся. Стороженко Петро і Ольга.

Віра: Дуже хороші люди. Вічна їм пам'ять.

Микола: Дуже добрі люди були, вічна пам'ять їм.

Наті: Дідусь і в Ленінській робив, і на молоковозі. Вони з бабусею і на війні були. Я їх люблю. Вони завжди зі мною. Я з Ленінської казанок з собою в Рим забрала. І знаєте, я до сих пір смачніших абрикосів, ніж в Цвітній ще не їла.

Петро: Я їх пам'ятаю. Царства їм небесного.

Лідія: Это родители моей одноклассницы Стороженко Наташи, ещё у них было две дочери, Галю не очень помню, а вот Лиду помню.

Таміла: А наче в них була Шура 1954 року.

Наті: Люда (Ліда), Галя, Шура і Наташа. Ліда в Олександрії, Галя у Львові, Шура у Світловодську, Наташа у Кропивницькому

Лєна: Це мої родичі ;) Петро Романович - рідний брат моєї бабусі Марії. Хати наші були поруч.

Нестір Березовський з товаришем

------- люди згадують -------

Оксана: 1932 рік, з правого боку прадід Нестір (Коза).

Микола: "Коза" - це прізвисько, так по-вуличному називали, а прізвище його було - Березовський. Я його знав, він грав на сцені в клубі Стицька. А син його Толя красиво співав.

Денис Маркович Саєнко на груповому фото

------- люди згадують -------

Людмила: У батьків в альбомі знайшла ось це фото. На свій сором всіх на цій світлині я не знаю, знаю тільки, що в центрі сидить мій прадід Саєнко Денис Маркович.

Вєра: Хто пам'ятає мого чоловіка в молодості (Пономаренка Миколу), гляньте, як він похожий на діда. Практично, одне лице.

Людмила: Мені Славік сказав, глянувши на фото, що це наче б то на мене шапку-папаху вдягли.

Антоніна: Не кожен може подхвалитись таким фото, тому що не у всіх вони збереглись, або їх просто не існувало. Ось в мене є фото цвітянського прадіда, а вже сімейного фото немає, і, можливо, й не було. Такі фото вже велика цінність і рідкість!

Людмила: Чесно кажучи я здивувалася коли побачила це фото, я такого виду світлини тільки у кінофільмах бачила.

Антоніна: Дійсно як у кіно, цінна знахідка. Герої історичних фільмів про Отаманщину та Холодний Яр одягнуті так само. У дівчат прикраси - дукачі, все як у кіно для нас, хоча це ж дійсність вашої родини, ваша історія. Якщо ви хоча б приблизно знаєте рік цього фото, але не можете довідатись історію своєї родини, то вивчаючи історію свого краю, ви знатимете, що відбувалось і з вашими рідними. І їх не оминули трагічні сторінки історії краю...

Саєнки і Койди

------- люди згадують -------

Сергій: На цім фото мій дідусь Саєнко Клим Лахтионович, бабуся Саєнко Тетяна Іванівна, Койда Агей Маркович, Койда Марія Лахтионовна, дід Гнат, Стесіль на його казали.

Ружичани
 

--- люди згадують ---

Світлана: Фото приблизно 1970 року.
1 Колісник Вєра
2. Гева Свєта
3. Зоя (внучка баби Марфи і діда Кузьми Сайко)
4. Мазур Люба
5. Бондарець Алла
6. Цибенко Вася
7. Басараб Сергій
8. Шаповал Галя
9. Горобець Вася
10. Голуб Гриша
11. Просяник Вася
12. Будун Сергій
13. Шаповал Федір
14. ----------
15. Бондарець Тамара
16. Дембіцький Саша
17. Горобець Валя
18. Горобець Галя

Юхим Іванович Коцур

------- люди згадують -------

Антоніна: Коцур це теж цвітянське прізвище. А братів Назара і Маркіяна, що жили на хуторі, вони теж, мабуть, Коцурі, Ви не пам'ятаєте? У діда Назара мій батько малим у війну жив з ріднею. У Назаря наче б то були дочки Ніна і Галя, приблизно 1940 року народження.

Тетяна:  Коцур Юхим не рідний брат Назара Коцура ( може вони і родичі але не кровні) . Дід Назар Коцур жив біля твоєї бабусі Харитини (огороди сходилися), а дід Маркіян жив через дорогу від діда Назара. У Назара були дочки і 2 сина Михайло і Микола.

Сергій: Коцур Юхим Іванович це брат баби Тетяни Климихи

Тетяна: Жив дід Юхим на Дідизні біля Соколовського Г. Ф..

Цвітнянські жінки
 

------- люди згадують -------

Віктор: ‎ 1970 годы, во дворе у моей бабушки Вельможко (Кульчицкая, по уличному Чумачка) Васылыны Александровны. 1 ряд слева Сиденко Акулина Федоровна (Вельможко), справа Вельможко Васылына Александровна, 2 ряд слева моя мать Босненко (Вельможко) Галина Федоровна, справа Бондаренко (Вельможко) Варвара Федоровна.

Віра: Пам'ятаю всих. Тьотя Варя була нашою родичкою. Одружена з батьковим двоюрідним братом Бондаренко Василем.

Лідія: Помню всех, бабцю Василинку, (мы с Надей Бондаренко) бегали к ней, Варя Федоровна моя соседка, добрейший души человек, работала всю жизнь медсестрой, маму твою помню хорошо.

Випуск 1971 року

------- люди згадують -------

Надія: Наший клас, випуск 1971 рік.

Таміла: Якщо це ваш клас, то мабуть 2-га зліва Оксана Левицька.

Надія: Так, зліва біля Оксани Неля Бойко, справа Ніна Косенко, Ліда Пасічник, Шура Сіденко, Оля Бичок.

Сергій: Ніяк не можу згадати як і коли ви встигли без нас сфотогратуватись.

Надія: Судячи по квітах, то це був перший звоник, як ми пішли в 10 клас. Де хлопці? Мабудь соромились фотографуватись.

Сергій: Я чогось думав,що то був останній дзвоник. А на слідуючий рік буде 50 років після останнього звоника.Дуже б хотілось зустріться з усіма хто ще не забув наші неповторні, самі, самі щасливі і безтурботні шкільні роки.

Сім'я Снісаренків

------- люди згадують -------

Оксана: Мої дорогі батьки (свекри), на жаль нема вже живих.
Снісаренко Микола Кирилович.
Та Валентина Іванівна (дівоче Сіденко).
З сином Юрієм та донькою Галею.

Лідія: Помню, это мои соседи, прекрасные люди, жалко что так рано ушли, а там наверное сын живёт.

Катерина: Твої свекри - наші друзі по молодості. З свекром я була на весіллі свідками у молодих. Гарні були люди.

Лідія: Дом изменился, очень красивый.

Марія: Жаль, что остались только добрые воспоминания, Валя была моей троюродной сестрой, а Коля кум .. обое замечательные люди, и это понятно почему Коля долго не прожил без Вали, она была незаменима, как женщина, как человек... Мне очень жаль.

В гостях у Нелі Леонідовни Бабич

------- люди згадують -------

Сергій: Провідував Бабич Нелю Леонідовну у Святогорську, 2013 рік.

Оксана: Неля Леонідівна - класний керівник моєї мами, Сайко Тамари.

Сергій: Не так давно дзвонив її сину Володі, вона дуже погано бачить і чує.

Таміла: То Неля Леонiдiвна не в Цвiтнiй, на своiй малiй Батькiвщинi, а хiба в неi там хто є...

Сергій: Вона переїхала на свою батьківщину в м.Святогорськ Донецької області десь в 1978 році з чоловіком і сином.

Лідія: Дай боже здоровья Нели Леонидовне .

Анна: Хороша Вчителька англ.мови!!!!

Федір Чорноморець

------- люди згадують -------

Василь: Федір Чорноморець, мій прадід.

Іван Назарович Босненко

------- люди згадують -------

Віктор: Босненко Иван Назарович в сапожной мастерской с . Цвитна

Борис: Жителі декількох поколінь користувались його послугами, він з нічого робив красоту.

Микола: Я знав його добре хороша людина, до всіх завжди посміхався.

Надія: Був майстром високого класу своєї справи.

Галина: Рядом з моїм домом була сапожня. Він мені кожний рік шив балетки в дитинстві. Балетки були на вихід, а так у мене було босоноге дитинство.

Надія: Я також його добре пам'ятаю, такий красивий і елегантний чоловік.

Лідія: Да, пам'ятаю цю сапожню! Туди я часто ходила. Там працювала моя покійна мама Павловська Ірина Федорівна. Іван Назарович був доброю, чуйною людиною. Він був другом та порадником моєї мами.

Галина: О! І я його пам'ятаю... частенько я була там, - моя мама працювала в магазині продуктовому, то я часто там "гостювала".

Світлана: Я також пам'ятаю. Там ще швейний цех був. Частенько там бувала.

Анна: Знатный Сапожник,Царствие Небесное ему...
Это отец моего одноклассника Вити Босненко.

Бабичі та Босненки

------- люди згадують -------

Лідія: Слева 1-я Бабич Мария, 2-й Бабич Николай, 3-й Босненко Иван, 4-й Бабич Федор, 5-я Босненко Галина.

Микола: Дуже добре знав їх усіх.

Лідія: Дуже приємно побачити своїх дідусів і згадати.

Віктор: Бабич Федор - муж Нели Леонидовны.

Анатолій: Годи давні, але всі солідні!

Шура: Мои родители, БАБИЧ, Мария, Николай.

Клас на лісних роботах

------- люди згадують -------

Наталя: Знаю тільки що це однокласники моєї мами (Стороженко Світлани).

Тома: Це наш клас у 82-му році працювали на висадці соснових саджанців у Яничанському лісництві, десь поблизу Бурякового. А на фото традиційна каша на кострі.

Ірина: Було весело!!!!

Ірина: Світлана, брат тебе не упізнав на цій фотокартці.

Світлана: А ти впізнала?

Ірина: Звісно, ти ж зовсім не змінилася, трішки стала взросліша :-) у хустинці стоїш улибаєшся 3-тя зліва :-)

Оникій Трохимович Кролик

Іван: Кролик Оникій Трохимович. 1915 рік.

Фото в роки служби в армії

------- люди згадують -------

:

Іван: На фото зліва направо мешканці села Цвітна: Кролик Оникій Трохимович, Сіденко Петро Власович та чоловік з Вищих Верещак. На Кавказі. Артилеристи.

Микола: Мабуть гарний дядько був, я його орлів дуже добре знав: Ніколая та Івана Оникійовичів, особливо Івана, я з ним працював у ленінській, воєнний дядько був, царство їм небесне, я їх пам'ятаю.

Лідія: Ваня, а Иван Оныкиевич это же твой отец, он в ленинской работал то ли мастером то ли бригадиром, точно непомню.

Іван: Іван Оникійович - мій батько. Він справді пропрацював практично все життя в промартілі. Працював у різні періоди і гончарем, і майстром виробництва, і ревізором кіосків в різних містах де продавали гончарні вироби. Після 60-го року їх закрили, а на заміну промартілі був створений райпромкомбінат.

Таміла: А д. Борис Кролик, родич чи однофамилець?

Іван: Кролик Борис Степанович наш сусід по вул. Кроликівка. Якісь наші предки були родичами зі слів баби Кролички Насті, що жила біля Бойків на повороті до промартілі. Я так і не зрозумів яким чином. Наші батьки вже не родичалися.

Іван: Цікавий збіг. На фото мій дід Оникій і поряд дід моєї дружини Тамари (дівоче прізвище Сіденко) Петро. Доля цих людей склалася по-різному. Кролик О. Т. після революції працював у селі на землі та у роки НЕПу ще й займався торгівлею посудом. У буремні 30-ті...

Лідія: Ванюша ,я его очень хорошо помню,ведь моя бабця и тетка жили на вашей улице, я часто ходила к ним, а Борис Степанович жил напротив них, а вы чуть далее.

Іван Кролик: На фото мої дід Оникій (1895 р.н.) та бабуся Зіна (1896 р.н.)

Поряд фото їх дочки Марії та зятя Івана, які були убиті німцями в 1943 році прямо у хаті, яку спалили.

Ще у хаті побили партизан.

Олита Кролик з дитиною та родичками

------- люди згадують ------

Іван: На фото моя бабуся Олита Філонівна 1892 р.н. (третя зліва направо) та моя мама (дитина). На жаль родичів поруч не знаю.

Антоніна: Яка краса! Люди добрі, бережіть пам'ять про своїх рідних і бережіть такі фото, їм ціни немає!

Якщо знаєте ще щось про те і про тих, хто на фото, пишіть на адресу ел.пошти karaush2@mail.ru

Борис Йосипович Гонопольський

Михайло: Мій тато, Гонопольський Борис Йосипович. Один цвітнянський чоловік сказав, що жили вони на Бондарівці.

На першому фото він з товаришем по службі, у кожного цигарка в пальцях, видно, модно було так фотографуватись))).
Друге фото - він на Магнітці, - коли знайшов після війни земляків в Кіровограді, а в них дочка на виданні, то, видно, не дуже хотілось женитися))) і поїхав на будівництво Магнітогорського комбінату. Та від долі не втечеш)))

Антоніна: То таки не вдалось втекти? посватав? а вона теж цвітянська? ваша мама.

Михайло: Від долі не втечеш. Він сам-один залишився, куди діватись... Цвітнянська його теща)) - моя бабуся, мамина мати.

Просяники та родина Кролики

------- люди згадують ------

Іван: На фото першим зліва направо Просяник Олександр (дід Саник), друга його дружина Мотька і поруч з нею Кролик Настя. Четвертим та п'ятою - невідомо. Далі мама Марія та батько Іван. Сидять баба Санька та баба Зіна. Маленька дитина моя сестра Світлана.